Ліна Костенко «…не належить історії, радше навпаки – майбутньому. Вона його абсолютний слух. Саме вона і ніхто інший прищепила сотням тисяч українців непохитну певність у тому, що слова «незалежність», «гідність» і «свобода» в українській мові існують не просто так. Її оцінки точні, а висновки завжди безпомилкові: «Ми є, тому що нас не може бути». (Ю.Андрухович).
19 березня 2015 року Ліні Василівні Костенко виповнилося 85. З метою вшанування творчої спадщини поетеси в Центральній публічній бібліотеці нещодавно відбувся літературно-музичний вечір "Народ шукає в геніях себе". На нього були запрошені студенти 2 курсу КПК Кременчуцького національного університету ім.Остроградського, спеціальності ВР та ББС разом з викладачами Луговська Ж.Г. та Підгорна Л.Г. Господиня літературного вечора Олена Дудко познайомила студентів з літературною творчістю видатної українки та живим виконанням віршів у піснях Оксани Богомолець та у власному виконанні поетеси у відеозапису.
Ювілей видатної української поетеси сучасності відбувається на державному рівні – проводяться творчі та літературні вечори, конкурси. Президент Петро Порошенко назвав її «однією з найскромніших і найвеличніших постатей сучасної України». Ушановують творчість знаменитої поетеси й за кордоном.
У СРСР багато років поспіль творчість Ліни Василівни була під забороною, адже вона завжди влучно й гостро висловлювала у власних творах думки про гідність, волю, патріотизм. Нині поетеса є своєрідним взірцем для Українського народу або, як її ще часто називають – Дзеркалом нації.
1987 року за роман «Маруся Чурай» Ліна Костенко була удостоєна Державної премії імені Тараса Шевченка. 1994-го – престижною міжнародною преміями Франческа Петрарки та Олени Теліги. Має високі державні нагороди, проте від високого звання Героя України Ліна Василівна відмовилася, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».
Нині поетеса живе й працює в Києві. Є почесним професором Києво-Могилянської академії, почесним доктором Львівського та Чернівецького національних університетів. 2010-го світ побачив прозовий роман «Записки українського самашедшего», у якому Ліна Василівна відобразила власне бачення періоду часів президентства Леоніда Кучми та Помаранчевої революції. 2011-го збірки поезій «Річка Геракліта» та «Мадонна перехресть», які стали справжньою сповіддю переживань поетеси про українців, Батьківщину, Чорнобильську трагедію.
Із тих пір Ліна Василівна дуже рідко з’являється на публіці. Проте часто «реагує» поетичними рядками на різні події, що відбуваються в Україні та світі. В одному з останніх віршів знаменита поетеса висловила власне ставлення до війни на сході.
«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».
19 березня 2015 року Ліні Василівні Костенко виповнилося 85. З метою вшанування творчої спадщини поетеси в Центральній публічній бібліотеці нещодавно відбувся літературно-музичний вечір "Народ шукає в геніях себе". На нього були запрошені студенти 2 курсу КПК Кременчуцького національного університету ім.Остроградського, спеціальності ВР та ББС разом з викладачами Луговська Ж.Г. та Підгорна Л.Г. Господиня літературного вечора Олена Дудко познайомила студентів з літературною творчістю видатної українки та живим виконанням віршів у піснях Оксани Богомолець та у власному виконанні поетеси у відеозапису.
Ювілей видатної української поетеси сучасності відбувається на державному рівні – проводяться творчі та літературні вечори, конкурси. Президент Петро Порошенко назвав її «однією з найскромніших і найвеличніших постатей сучасної України». Ушановують творчість знаменитої поетеси й за кордоном.
У СРСР багато років поспіль творчість Ліни Василівни була під забороною, адже вона завжди влучно й гостро висловлювала у власних творах думки про гідність, волю, патріотизм. Нині поетеса є своєрідним взірцем для Українського народу або, як її ще часто називають – Дзеркалом нації.
1987 року за роман «Маруся Чурай» Ліна Костенко була удостоєна Державної премії імені Тараса Шевченка. 1994-го – престижною міжнародною преміями Франческа Петрарки та Олени Теліги. Має високі державні нагороди, проте від високого звання Героя України Ліна Василівна відмовилася, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».
Нині поетеса живе й працює в Києві. Є почесним професором Києво-Могилянської академії, почесним доктором Львівського та Чернівецького національних університетів. 2010-го світ побачив прозовий роман «Записки українського самашедшего», у якому Ліна Василівна відобразила власне бачення періоду часів президентства Леоніда Кучми та Помаранчевої революції. 2011-го збірки поезій «Річка Геракліта» та «Мадонна перехресть», які стали справжньою сповіддю переживань поетеси про українців, Батьківщину, Чорнобильську трагедію.
Із тих пір Ліна Василівна дуже рідко з’являється на публіці. Проте часто «реагує» поетичними рядками на різні події, що відбуваються в Україні та світі. В одному з останніх віршів знаменита поетеса висловила власне ставлення до війни на сході.
«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви».
Немає коментарів:
Дописати коментар